Тетяна Брукс

"...Коли перша хвиля відчаю вляглася, він підійшов до крісла, взяв Надю попід пахви і, легко піднявши, притиснув до себе.

– Послухай, – прошепотів він їй на вухо, – ти все зможеш. На зло всім. Ти непокірна і цілеспрямована. Ти молода і красива. Ти ще станеш щасливою, успішною і багатою людиною. Ось побачиш. Ти мені віриш?

Лікар акуратно опустив дівчину назад в крісло.

– Я не знаю... мені не хочеться...

– Надю, життя – це такий дар, такий подарунок долі... він навіть не кожному дається. Ти коли-небудь думала про те, що ти взагалі могла не народитися? А ти ось так його НЕ цінуєш і не бережеш. Треба боротися. Життя прекрасне навіть тоді, коли тяжко.

«Десь я вже це чула», – промайнуло в голові дівчини. Але вголос сказала:

– Життя – подарунок? А мені здається, що все якраз навпаки. Що подарунок – це смерть. Адже що таке подарунок?

– А що таке подарунок? – перепитав лікар. 

– Подарунок повинен приносити радість. Це те, що дається просто так. Тому що хтось когось дуже любить і хоче його щасливим зробити. І ти нічогісінько за це йому не повинен. А життя? Може, всім тільки краще було б, якби я ніколи не народилася... Я всім заважаю. І тільки те й роблю, що виправдовуюсь і плачу, плачу і намагаюся довести, що я не... не слон... А мені ніхто не вірить, і не потрібна я нікому. А коли не любить мене ніхто і не потрібна нікому, так від кого подарунок?

– Чому слон? – розгубився Коваленко.

Ескулап навіть не зрозумів, чому він це запитав, так його торкнулася за живе мова цієї малолітньої. А вона продовжувала:

– А ось, якби я померла... ось тут-то б всі б заплакали і пожаліли б мене ... І квітів би нанесли, і стали б говорити, яка я гарна була дівчинка... Навіщо ви мене врятували?! Нехай би він мене розчавив.

– Хто?

– Слон.

– А-а-а... Тоді ось що я тобі скажу, мила дівчинко Надю, – Коваленко намагався говорити рівно і навіть строго, хоча його буквально трясло від тієї енергетики, яку випромінювала Надя під час своєї промови, – щоб подібний подарунок заслужити, так ще не раз доведеться доводити, що ти не... що ти гідна того, щоб тобі несли квіти, жаліли тебе і щоб пам'ятали після смерті. Я не згоден з тобою. Я лікар. І багато вже в житті побачив. Бачив, як вмирали люди, яким я не міг допомогти. Як вони хотіли жити... Будь-який подарунок заслужити треба."...