І знову про Янголів...
Немає в природі сили потужнішої за любов. Саме вона є творцем нової душі та нового життя. І здається мені, що Боги, як і люди відповідальні за тих, кого створили...
...
– Є така легенда... У кожної людини є янгол‐охоронець, який приставлений до неї, щоб охороняти її і допомагати робити правильний вибір у житті. Цей янгол завжди насторожі і знаходиться поруч із людиною...
– Я ніколи не чула такої легенди... – зашепотіла я йому у відповідь.
–...І тільки в один день на рік людина лишається без свого ангела, – продовжував говорити Анжело. – Він залишає людину, щоб тримати відповідь перед Богом: що доброго зробив за рік його підопічний і що поганого, – голос звучав тихо. Зачаровував і вабив кудись...
Перед моїми очима раптом виникла картина: незвичайно великий, абсолютно білий яскраво освітлений зал. В кінці залу сидів чоловік. Поставний, сивий, дуже нагадував Шона Коннері. Акуратно підстрижена борідка, уважні примружені очі. Перед ним стояв інший чоловік, зі спини дуже схожий на Анжело. Його голова була низько опущена, а ззаду – два покірно складених білих крила.
– Отже, що ти можеш сказати про свою підопічну? – гучним відлунням рознеслося залом.
– Вона зробила багато добрих справ за цей рік... – голос теж здався знайомим, – старанно працювала, щоб отримати нову роботу. Потім багато вчилася і щиро раділа своїм успіхам.
– Добре. Іще що?
– Була щедра з друзями та колегами, – продовжував мій янгол‐охоронець. Я вже здогадалася, що вони обговорюють мої справи – хороші й погані.
– Чесна і щира, хоча декотрі з тих, ким вона себе оточила, не розуміють її... «Точно. Ірка навіть висловила мені якось, мовляв, я надміру випендрююсь...»
– Проявила милосердя до сусідки, з якою раніше не складалися стосунки. Вона пробачила скандальній жінці образи і цілий тиждень доглядала за нею, коли та хворіла. Щодня відвідувала її, готувала їжу, купувала ліки і нічого нато-мість не попросила.
«Це ж треба... я навіть не думала, що у хворої жінки можна щось просити на взамін. Вона ж зовсім самотня, тому й скандалить», – промайнуло в моїй голові. – Підтримує сина і вчить його правильним законам. Але й не заважає йому. Шукає себе, – продовжував звітувати посланець, – намагається бути чесною, хоча у дрібницях грішить...
«І де ж це я у дрібницях грішу, цікаво...»
«Це ж треба... я навіть не думала, що у хворої жінки можна щось просити на взамін. Вона ж зовсім самотня, тому й скандалить», – промайнуло в моїй голові. – Підтримує сина і вчить його правильним законам. Але й не заважає йому. Шукає себе, – продовжував звітувати посланець, – намагається бути чесною, хоча у дрібницях грішить...
«І де ж це я у дрібницях грішу, цікаво...»
–...З чоловіком живе в гріху...
Мене охопила злість. «Дивні ви, хлопці. А якщо він одружуватися не бажає, то я що... взагалі не повинна.., а як же почуття? Самі ж нагородили мене таким темпераментом...»
Мене охопила злість. «Дивні ви, хлопці. А якщо він одружуватися не бажає, то я що... взагалі не повинна.., а як же почуття? Самі ж нагородили мене таким темпераментом...»
– Це твоя недоробка, – лагідно насварив його «Шон».– Треба переконати, що це не її чоловік. Поки вона тримається за нього, я не можу дати їй другого шансу. Ти ж розумієш?
– Я розумію...
– Що ще? – запитав сивий чоловік. Анжело зам’явся. Потім, вдихнувши глибше і ще нижче опустивши голову, вимовив:
– Вона не любить свій день народження.
– Що-о? Та як це можна-а?! – загуркотіло відлунням у залі.
– Вона не хоче старіти...
(© Тетяна Брукс "День народження")